Слово про вчителя
Сучасні діти… Вони дуже різні: вразливі, тривожні і ніби байдужі, впевнені і налякані, щирі і злі, трохи егоїсти, трохи циніки, конфліктні, пристосуванці, самостійні і не дуже, контактні і замкнуті, доглянуті і покинуті, нещасні і щасливі—всі вони потребують уваги, турботи, допомоги, співпереживання, розуміння, вимогливості, щирості, поваги, добра, впевненості.
І саме від учителя, першого вчителя залежить, яким буде життя його вихованців. Він, як і лікар, не має права на помилку. Він не може бути байдужим, бо в його руках майбутнє України. Яким же щедрим на доброту має бути серце вчителя, щоб зігріти любов’ю і ласкою маленьких, допитливих Чомучок?
Сьогодні я хочу розповісти про людину з великої літери, учителя від Бога, Болєлову Альбіну Іванівну. Скільки ж дитячих сердець обігріли ви, Альбіно Іванівно, за сорок чотири роки невтомної праці на освітянській ниві? Багато. Дуже багато. І для кожного з них ви знаходили і лагідне, ласкаве слово, і мудру пораду, і увагу.
Як все розпочиналося? Роки навчання у середній школі. Студентка Корсунь – Шевченківського педагогічного училища. Перші самостійні кроки молодого вчителя у школі: вихователь в школі – інтернаті №1 ( 1967 – 1975 рр.). І знову навчання, тепер уже заочно, в Черкаському педагогічному інституті. І нове місце роботи – школа №10 – вчитель початкових класів.
З 1982 року Альбіну Іванівну гостинно зустрів учительський та учнівський колективи Смілянської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів №13. Двадцять дев’ять років щоранку поспішали ви до школи, яка стала вам рідною домівкою, жили життям і турботами своїх учнів, сіяли розумне, вічне, добре. Життєвим кредом Альбіни Іванівни стали слова Шалви Амонашвілі «Нехай учитель поспішає до дітей, радіє кожній зустрічі з ними, тоді й діти поспішатимуть у школу і щиро радітимуть кожній зустрічі зі своїм учителем». І Ви дійсно несли радість дітям, а діти давали вам наснагу творити добро для людей. Ви вчили любити батька – матір, рідний край, Батьківщину, вчили бачити красу і неповторність людського життя. І за це доземний уклін тобі, Вчителю.
Болєлова Альбіна Іванівна
Зараз модно говорити про досягнення вчителя, категорію, вихованців – призерів олімпіад різних рівнів, – але чомусь забуваємо, що найперше завдання вчителя – це вчити жити, гідно жити в суспільстві. І це завдання ви, Альбіно Іванівно, виконали на відмінно: ваші учні ніколи не схиблять у житті, не зрадять, не підведуть. Усі вони різні, різні обрали професії, але всіх їх об’єднує те, що їхнім першим учителем, наставником, порадником були ви, Альбіно Іванівно. Цьогорічний вересень розпочався у школі №13 без Вас: ви на заслуженому відпочинку, але ми раді бачити Вас у нашій школі, ваші настанови і поради потрібні молодим учителям.
Лариса Миколаївна Третяк, заступник директора
з навчально – виховної роботи